Фото: особистий архів Ольги Атаманюк
17-річна Ольга Атаманюк стала дворазовою чемпіонкою Європи серед юніорок у ваговій категорії 65+ на континентальній першості з карате кіокушинкай, що відбулася наприкінці вересня в угорському Дебрецені. Дівчина змогла повторити торішнє досягнення, коли вона стала чемпіонкою у польському Вроцлаві.
Село Заріччя на Івано-Франківщині – невелике, десь 4000 осіб населення, але давнє. Перша згадка про нього – аж у 1497 році. Є тут і туристична атракція – Зарічанський водоспад, яким час від часу приїздять помилуватися туристи. А ще місцеві пишаються своєю «зірочкою» – юною дворазовою чемпіонкою Європи Ольгою Атаманюк. Кажуть, завдяки їй про Заріччя дізналися в усьому світі.
В інтерв’ю Коротко про дівчина розповіла про цінність перемог і значення поразок у кар’єрі каратиста, а також поділилася тим, як це – почуватися знаменитістю у рідному селі.
Перемога – це полегшення і відповідальність
– Ольго, нещодавно ви вже вдруге стали чемпіонкою Європи серед юніорок. Що відчували після цієї перемоги?
– Це відчуття радості й полегшення. Було багато праці, переживань, і ти розумієш, що все це недарма.
– З ким із суперниць було найважче? Хто дав найскладніший бій і чому?
– Найважчим виявився не фінал, а півфінальний бій. Суперниця була дуже сильною та витривалою, весь час тиснула. Саме там довелося викластися на максимум.
– Що означає для вас це досягнення?
– Це доказ, що моя праця приносить результат і що я можу витримати будь-які випробування. Але водночас – це ще й відповідальність, адже тепер потрібно тримати планку.
– На вашу думку, простіше було виграти перше чемпіонство чи повторити це досягнення і виграти його вдруге?
– Однозначно, перший чемпіонат був набагато легшим. Цього року для мене була нова вікова категорія. Складніше було і фізично, і морально. Потрібно доводити, що перша перемога не була випадковістю.
– Які цілі ставите перед собою на майбутнє?
– Планую залишатися в цьому спорті й виборювати перші місця на дорослих чемпіонатах.
Поразки б’ють болючіше, але саме вони вчать найкраще
– Як і коли ви вперше познайомилися з карате? І що вас у ньому захопило?
– Вперше прийшла на тренування у 5 років, за компанію з братом. Далі мене затягнули і тренування, і поєдинки.
– Як проходить ваш типовий робочий день?
– Починається з раннього підйому, пробіжки, розтяжки і кількох легких вправ. Після цього – навчання. Увечері тренування, яке саме і де – залежить від дня тижня. Вдома продовжую вчитися. Після важливих змагань дозволяю собі відпочити, розслабитися, трохи полінуватися.
– Над чим доводиться працювати як спортсменці, щоб стати кращою?
– Межі досконалості немає. Постійно слід тренувати швидкість, силу, витривалість, гнучкість. І ще дуже важливу роль відіграє моральна підготовка.
– Що більше вчить – поразки чи перемоги?
– Поразки б’ють болючіше, але саме вони вчать найкраще. Перемога мотивує, дає крила, але після поразки робиш висновки, які змінюють тебе.
– Які риси характеру допомагають вам бути сильною не лише на татамі, а й у житті?
– Наполегливість, дисципліна, самостійність, рішучість, повага.
– Чи були у спортивній кар’єрі моменти, коли ви переживали розчарування? І що робити, щоб не зламатися і не здатися на своєму шляху?
– Так, такі моменти бували – і поразки, і коли нічого не виходило. У такі часи важливо згадати, для чого ти тренуєшся і хто в тебе вірить.
У рідному Заріччі дівчина – знаменитість, незнайомі односельці дізнаються та вітають із перемогами. Фото: особистий архів Ольги Атаманюк
На вулиці вітають навіть незнайомці
– Ви народилися і живете в селі Заріччя. Чи всі односельчани впізнають вас в обличчя і знають, що ви чемпіонка?
– Навіть незнайомі мені люди вітаються. Тож думаю – в обличчя мене точно знають усі. Це дуже приємно, коли підходять на вулиці чи в магазині й кажуть: «Ми за тебе вболівали!».
– Хлопці-однокласники не просили показати кілька прийомів?
– Раніше постійно всі просили дещо з прийомів показати, а зараз усі вже давно знають і бачили, чим я займаюся. Якоюсь мірою я для однокласників стала авторитетом.
– Ви живете у сільській місцевості. Вдома – присадибне господарство, городи. Допомагаєте батькам по господарству?
– Так, звичайно. Незважаючи на тренування та навчання, я намагаюся допомагати вдома, коли є час – і в хаті, і на подвір’ї. У селі без цього ніяк.
Мрію стати чемпіонкою світу та реабілітологом
– Як ви поєднуєте навчання і спорт?
– Це нелегко, але реально. Після важливих змагань, поки є більше часу, я наверстую упущене в навчанні.
– На кого хочете навчатися далі і чому?
– Збираюся стати реабілітологом. Це близько до спорту. Потім можу й почати тренувати.
– Ким бачите себе через 10 років?
– Бачу себе сильною спортсменкою на міжнародному рівні та людиною, яка допомагає іншим у спорті.
– Про що мрієте?
– Мрію стати «дорослою» чемпіонкою світу, працювати на роботі, яка приносить задоволення, та надихати інших.
Мрія Ольги – стати чемпіонкою світу серед дорослих. Фото: особистий архів Ольги Атаманюк