Красиві християнські вірші
Мої брати і сестри у Христі!
Як солодко мені, що нас єднає
Благий Господь! Я тут на самоті,
Але душа моя не потерпає.
Обличчя милі бачу крізь пітьму,
Освітлені молитвою любові —
І ви тепер довірились Йому,
І ви із Ним в години вечорові.
Ми всі навкруг Його ласкавих рук,
Таких швидких на милість, не на кару!
Розвиднілось… І до зелених лук
Веде Вівчар усю Свою отару!
Без Христа , подумать страшно
Куди світ наш весь іде
Все земне воно дочасне
Без Христа світ пропаде
Без Христа в цім світі згину
Серед примарів його
Грішний світ йде до загину
Я ж надіюсь на Нього !
Тільки з Ним є перемога
В Нім життя , Він над усе
Він є Істина – Дорога
Тих , що вірять Він спасе !
Без Христа всього страшуся
Без Нього світ – пустота
А з Христом я не боюся
І кровавого хреста … !
Він з Небес зійшов , щоб мали
Ми надію на життя
Щоб із Ним успадкували
В Небі вічнеє буття !
Все земне як пар , дочасне
Його випробує час
Та у небі вічне , власне
Не візьме ніхто від нас
Правда з нами , як із Богом
Ми ідем у слід за Ним
З Ним долаємо дороги
Віражі земних долин
Без Христа земні дороги
Хто зуміє сам пройти ?
Перешкоди і тривоги
На земнім шляху знести ?
Тільки з Ним мені не страшно
Бо довірившись Йому
З Його іменем безстрашно
Ми долаєм світа тьму !
Не забувайте милостей Господніх,
Бо їх можливо у житті забути.
Серед тривог і серед днів скорботних
Не забувайте вдячними ви бути.
Коли ми зір підносимо до Бога,
То наше серце радісно співа,
Ну а коли на брата глянем свого,
То зовсім інші з уст летять слова.
А милості в житті було багато.
Якби й схотів – не зміг би зрахувати.
Та ми нажаль спроможні забувати,
Й як звичне милість Господа сприймать.
Ізраїль також, часто забувався,
Про все, що Бог, для них колись робив.
Й згадати навіть це не намагався,
А наріканням Господа гнівив.
Ми часто схоі в цьому на Ізраїль,
Який про Божу милість забував.
І там де їм потрібно було славить
Із болем в серці тільки нарікав.
Не забувайте милостей Господніх.
У серці їх, як пам’ятку носіть.
І ту дорогу, що веде до неба
Із вдячністю й хвалою ви пройдіть.
Бо радість завжди душу наповняє,
У тих, хто милість Божу пам’ятає.
Завжди не добре, як болить,
У тілі щось, чи в серці защемить,
Біль гострий, чи тупий – це неприємно,
Хоч плач, а хоч кричи – даремно…
Болить, коли ножем у бік чи в спину,
Коли хтось у лице образи слово кине,
Болить, коли близьку людину втратиш,
Як палець на руці чи на нозі пораниш.
Болить, коли тебе ніхто не розуміє,
Болить, коли остання втрачена надія,
Як не́дуг із сере́дини з’їдає тіло,
Як гине хтось й допомогти безсилий.
Як з тілом, чи в житті є щось не так,
Й болить, – це добре, – то є знак,
Що треба терміново щось робити,
Самому, чи про допомогу попросити.
А як проблема і не відчуваєш болю,-
Не те щось, очевидно, коїться з тобою,-
Можливо, плоть твоя уже змертвіла,
Можливо, вже душа геть зачерствіла…
Коли пізнаєш біль хоч раз на мить,
То легше зрозуміти тих, кому болить.
Тоді допомогти, пораду зможеш дати,
Чи щиро, і по-справжньому поспівчувати.
Не добре, як від болю хтось страждає,
Якщо ж його́ ти біль у серці відчуваєш,
Це добре, і для те́бе, і для нього, –
Скоріше може бути відповідь від Бога…
Чи відчував хто з нас біль й муку,
Як цвях залізний пробиває руку?
Чи біль, що від шипів колючої тернини,
Чи від бича ударів багатьох по спи́ні?
А чи багато з нас в житті переживали,
Як зневажали нас й в лице плювали?
Можливо, за провину щось подібне хто і мав…
Син Божий був невинний, але те спізнав.
Та болем, що ніхто б не пережив,-
Був біль від тягаря усіх людськи́х гріхів,-
Отець не зміг дивитися на муки Сина…
Кінець Його страждань, – старт нашого спасіння.
Коли важка неду́га, гріх проти душі повстав,
За рідних біль, щось ще, – звернися до Христа, –
Він добре знає, що таке болить,
Пусти Його́ лиш в серце, – Він тебе́ зціли́ть.
Стояло в храмі на молитві двоє…
В серцях до Бога кликали обоє.
Вуста лиш їх беззвучно ворушились,
Ніхто не чув, про що вони молились…
Один із них казав таке в собі:
“Мій Боже, щиро дякую Тобі,
Що вибрав мене з-поміж люду цьо́го
Недоброго, лихо́го й злого.
Такого як он той, що тут стоїть,
Такого грішника не бачив світ!
Чи має право він тут взагалі стояти,
О, Господи, Ти ж маєш все це знати!
Я дякую, що не такий як він давно,-
Не лихословлю, не курю, не п’ю вино,
Ходжу до церкви й причащаюсь регулярно
І жертвую, й співаю в хорі, кажуть, гарно…”
Розчулення сльоза скотилась з ока…
А другий сам себе́ картав жорстоко,
Притислись у безсиллі руки до грудей,
Потоки сліз текли з його́ очей…
“Помилуй мене, – линуло благання, –
Бо грішний я й достоїн покарання!”
Утерши очі, підняли́сь з колін обоє,
Та розійшлися кожен в мирі та спокої.
Дві жертви, дві молитви перед Богом,-
Одна проста, і друга – довга та розлога…
Обидві ніби щирі перед Ним,
Та чи обидві будуть прийняті Святим?
Той грішник більш оправданим пішов,
Бо винним перед Богом він себе знайшов
І каявся, а другий, навпаки,-
Себе вихвалював на всі боки…
Так Слово каже, так Христос сказав,
Щоб кожен з нас запам’ятав,-
Хто звищує себе – приниження він буде мати,
Себе ж принижує хто – буде той піднятий.
Благослови мій сон від вечора й до рану,
У сні мене й на мить не залиши,
І життєдайну влий у тіло прану,
Дай спокій і наснагу для душі.
Благослови зорю і мій новий світанок,
Зір проясни, зроби гострішим слух,
Дай усміх на вуста, щоб привітати ранок,
Прости усі гріхи і укріпи мій дух.
Благослови мій день і дай мені роботи,
І задум кожен мій, і вчинок освяти,
Пошли мені нові тяжкі турботи
І сили дай, щоб зло перемогти.
Благослови мою годину вечорову,
Прийми любов мою, молитву у віршах,
Нехай наступний день Тобою буде повен,
Допоможи мені і освяти мій шлях!
Вже ранок засяяв І сонечко встало.
Хвилина молитви
Для мене настала.
Мій Отче Небесний!
До Тебе молюся!
І до Ісуса Всім серцем горнуся.
Цей світ пречудовий
Ти дав мені Боже!
Радіюю, сміюся,
Бо так мені гоже…
Мій Отче Небесний!
До Тебе молюся…
Любити і вірить В Ісуса навчуся!
Свят-вечір тихо землю огорта…
З усіх доріг ми спішимо до хати,
Де на столі вечеронька свята,
Де, слава Богу, є кому чекати.
Як зійде Вифлеємськая зоря,
Щоб освітити шлях вікам майбутнім,
До столу, де зібралася сім’я,
Вертають тіні предків незабутніх.
Вони приходять в році тільки раз,
Всі ті, що залишились …
Тримай, Господь, в руках моє життя.
В надії дай піднятись над журбою,
Коли згорає в попіл майбуття
І на руїнах плачу я з Тобою.
Дай сили пережити зло мені,
Зігрій Своїм теплом в тяжку годину.
Ти — поруч у печалях на землі,
Ти — поруч серед вогнища і диму.
До мого серця, Боже, говори.
Дай чути голос Твій… У Твоїх обіймах
Сховатись дай і спокій Твій знайти,
Коли стою із болем на руїнах.
Цей біль кричить: «Де Бог, коли війна
Вбиває світ і як це зрозуміти?»
Шепоче віра: «Прийде ще весна,
Війна мине і знов цвістимуть квіти.
…У небесах — наш дім і укриття,
Там сліз нема й не будем сумувати.
Бог дав в Ісусі вічне нам життя,
Те, що ніхто не може зруйнувати.»
О, мій Боже, хто то може
В Твоїм шатрі жити?
На горі Твоїй святій
Тебе вічно зріти?
Хто невинність покохав
І праведність чине,
Правду щиру в своїм серці
Плека до могили!
Хто сусіда в його хаті
За очі не судить,
Свого друга не зрадить,
Чести не огудить!
Зневажає покидь бридку
Та її гидує,
А смиренних і побожних
Ділами шанує!
Хоч присягу він складає,
Мо’ й собі на шкоду,
Та не зраджує він їй
Заради вигоди!
Хто три шкури не лупить
І луски не шкребе
За відсотки лихварські,
Щоб здерти із тебе!
Хто невинного не судить,
Хабаря гребує,
Кому честь за все найвища
І слово не всує!
Отакий муж міцно буде
На ногах стояти,
А його і честь, і слава
Навік пробувати!