Підбірка красивих віршів про рідну Україну
Струмок серед гаю, як стрічечка.
На квітці метелик, мов свічечка.
Хвилюють, малюють, квітують поля –
Добридень тобі, Україно моя!
Ми дуже любим весь наш край,
ІМи дуже любим весь наш край,
І любим Україну,
Її лани, зелений гай,
В саду — рясну калину.
Там соловейко навесні
Співає між гілками:
Та й ми співаємо пісні –
Змагається він з нами!
Облітав журавель
Сто морів, сто земель,
Облітав, обходив,
Крила, ноги натрудив.
Ми спитали журавля:
— Де найкращая земля? —
Журавель відповідає:
— Краще рідної немає!
Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині —
Однаковісінько мені.
В неволі виріс меж чужими,
І, неоплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру,
І все з собою заберу,
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій — не своїй землі.
I не пом’яне батько з сином,
Не скаже синові: — Молись.
Молися, сину: за Вкраїну
Його замучили колись. —
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні…
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.
Я закоханий палко, без міри
У небачену вроду твою.
Все, що в серці натхненне і щире,
Я тобі віддаю.
Ти дала мені радісну вдачу,
Кров гарячу пустила до жил.
Я без тебе нічого не значу,
Ніби птиця без крил.
Кожну хвилю у кожну днину
Гріє душу твоє ім’я,
Ненаглядна, горда, єдина,
Україно моя.
Глянеш на Поділля мапу –
зразу впізнаЄш:
Греблю Білу, Чорну Греблю –
і Червону теж.
Є Нова, Стара, Висока,
Загребелля є…
Це мій край всім хижооким
греблею стає!
Привітний і світлий наш сонячний дім,
Як радісно й весело жити у нім.
Тут мамина пісня і усмішка тата.
В любові й добрі тут зростають малята.
Дзвінка наша пісня до сонечка лине:
«Мій сонячний дім — це моя Україна!»
А я дівчинка маленька,
Україна — моя ненька…
Край Карпатський — батько мій –
Любий серцю, дорогий.
В мене стрічка у косичці,
Файні квіти на спідничці,
З гір водичка у відерці,
А Вкраїнонька у серці.
Через річку, через поле
Я піду по стежці в гори
І смерічці заспіваю,
Як я землю цю кохаю.
Хай почує спів мій пташка
І замріяна ромашка,
І усі карпатські села,
Бо щаслива я й весела.
Нас вбивають сусіди ординці,
Бо за волю свою стоїмо!
Нас вбивають, бо ми українці,
На поталу себе не дамо!
Нас вбивають, бо з нами та правда,
Що примножує силу стократ!
З нами віра і впевнене завтра,
Де лелека приносить малят!
Моя найкраща в світі сторона,
Одна-єдина рідна наша мати!
Яка ж ти неповторна, осяйна.
У мирі тут ми хочемо зростати!
Квітучий краю, чарівна краса
Річок, лугів, лісів, полів безкрайніх.
А ці бездонні сині небеса!
Їх неосяжність просто незвичайна!
Надія, віра в серці не згаса,
А ще любов, безмежна, життєдайна!
Не пора, не пора, не пора
Москалеві й ляхові служить!
Довершилась України кривда стара,
Нам пора для України жить.
Не пора, не пора, не пора
За невігласів лить свою кров
І любити царя, що наш люд обдира, —
Для України наша любов.
Не пора, не пора, не пора
В рідну хату вносити роздор!
Хай пропаде незгоди проклята мара!
Під Украйни єднаймось прапор!
Бо пора ця великая єсть:
У завзятій, важкій боротьбі
Ми поляжем, щоб волю, і щастя, і честь,
Рідний краю, здобути тобі!
До тебе, Україно, наша бездольная мати,
Струна моя перша озветься.
І буде струна урочисто і тихо лунати,
І пісня від серця поллється.
По світі широкому буде та пісня літати,
А з нею надія кохана
Скрізь буде літати, по світі між людьми питати,
Де схована доля незнана?
І, може, зустрінеться пісня моя самотная
У світі з пташками-піснями,
То швидко полине тоді тая гучная зграя
Далеко шляхами-тернами.
Полине за синєє море, полине за гори,
Літатиме в чистому полю
Здійметься високо-високо в небесні простори
І, може, спітка тую долю.
І, може, тоді завітає та доля жадана
До нашої рідної хати,
До тебе, моя ти Україно мила, кохана,
Моя безталанная мати!
Живи, Україно, живи для краси,
Для сили, для правди, для волі!..
Шуми, Україно, як рідні ліси,
Як вітер в широкому полі.
До суду тебе не скують ланцюги,
І руки не скрутять ворожі:
Стоять твої вірні сини навкруги
З шаблями в руках на сторожі.
Стоять, присягають тобі на шаблях
І жити, і вмерти з тобою,
І прапори рідні в кривавих боях
Ніколи не вкрити ганьбою!
Я так свій край люблю несамовито –
Сади квітучі, вишиті луги,
Де кольорів весною, мов налито,
В цвіту черемхи сквери й береги.
Зіллюсь з красою Божою медово
В єдине ціле зграйно-молоде…
Заграють скрипалі вгорі казково,
І щастя в душу квітом упаде.
Я буду пить красу травневопінну,
Вдихать повітря чисте й неземне.
Нехай любов глибока і нетлінна
До скону літ не зраджує мене…
Моя країна – ненька Україна!
Ці вимовляю з гордістю слова!
Тут світ чарує пісня солов’їна,
Господар землі густо засіва.
Моя країна – батьківщина жита.
А отже, жити нам у ній віки.
Тільки б навчитись цій землі служити –
Як їй служили славні козаки.
Моя країна сильна і багата –
Це зрозуміли Раша, світ і Бог.
Ми навчимося й правдоньку кувати,
Розбудимо у дітях ту любов,
Що всіх вестиме на борню за волю,
Що, як вода, потрібна для життя.
Й здобудемо для себе гідну долю,
Не буде де «російського сміття»!